Рекурсія

  
Гелена
 
18 січня 2008 року — 29 жовтня 2008 року
 
День 79
Жити на списаній платформі Слейда — це як відпочивати на п’ятизірковому курорті, отримуючи за це гроші, та ще й працювати там.
Щоранку Гелена прокидається на верхньому рівні надбудови, де квартирує вся команда. Їй надали просторе кутове помешкання з вікнами з водовідштовхувального скла від підлоги до стелі. Таке скло розпорошує краплі води, і навіть у найбільшу негоду ніщо не заважає Гелені бачити безкрає море. Прибиральники раз на тиждень прибирають її номер і забирають речі до пральні. Більшість тутешніх страв готує кухар із мішленівською зіркою, нерідко — зі свіжоспійманої риби та фруктів-овочів з їхньої теплиці.
  
За наполяганням Маркуса, п’ять днів на тиждень Гелена займається спортом — для підтримки розумових і душевних сил. У негоду вона відвідує тренажерний зал на першому рівні, а в погожі дні — які взимку бувають рідко — бігає доріжкою, що оперізує платформу. Ці пробіжки подобаються їй найбільше — вона неначе нарізає кола на вершині світу.
Її дослідницька лабораторія займає десять тисяч квадратних футів — увесь третій поверх надбудови на станції «Фокс», і за останні десять тижнів Гелена досягла більшого, аніж за все своє п’ятирічне перебування у Стенфорді. Вона отримує все, чого потребує. І ні тобі рахунків до сплати, ні стосунків, які треба підтримувати. Займаєшся своїм дослідженням, з головою поринувши в роботу, і геть ні на що не відволікаєшся.
Дотепер вона просто маніпулювала мишачими спогадами, впливаючи на конкретні групи клітин, які після генетичної модифікації ставали світлочутливими. Скупчення мітили, асоціювали зі збереженим спогадом, — скажімо, про удар електрострумом, — і тоді Гелена змушувала мишу знову пережити цей страх, коли спеціальний оптогенетичний лазер посилав через оптичне волокно, імплантоване в мишачий череп, світловий імпульс.
Її теперішня робота на платформі — зовсім інша.
Гелена керує групою, що займається головною проблемою (яка є також її спеціалізацією): розмічення і каталогізація нейронних груп, пов’язаних з конкретним спогадом, та створення на базі цих даних цифрової моделі мозку, яка дозволить відстежувати й розмінувати спогади.
У принципі, ця робота нічим не відрізняється від того, що їй доводилося робити з мозком миші, але вона на порядок складніша.
Технології, над якими працюють три інші команди, багатообіцяльні, хоча й далекі від прориву — авжеж, передові та все таке, але за наявності необхідних спеців і бездонних можливостей Маркуса з цим не повинно виникнути жодних труднощів.
Загалом під її керівництвом працюють двадцять осіб, розбитих на чотири групи. Сама Гелена очолює групу картографії. Група візуалізації отримала завдання розробити спосіб відображення нейронної активності без введення лазера під черепні кістки та в мозок людини. Вирішили конструювати прилад з використанням принципу магнітоенцефалографії — або скорочено МЕГ. Комплекс СКІП (суперпровідний квантовий інтерферентний пристрій) мав фіксувати нескінченно слабкі магнітні коливання, породжені нейронними імпульсами, і точно визначати, де саме міститься той чи інший нейрон. І навіть назву для цього пристрою вже придумали: МЕГ-мікроскоп.
Група реактивації працює над створенням спеціального шолома-апарата, який, по суті, буде величезною мережею електромагнітних стимуляторів. Апарат утворюватиме тривимірну оболонку і з надвисокою точністю діятиме на сотні мільйонів нейронів, реактивуючи забуті спогади.
І врешті, група забезпечення створює крісло для випробувань на людях.
То був гарний день. Може, навіть чудовий.
Гелена зустрілася зі Слейдом, Чжи Уном і керівниками груп та пересвідчилася, що всі працюють із випереджанням графіку.
Четверта година дня, кінець січня — один із тих скороминущих днів зими, наповнених теплом і синню. Сонце пірнає в океан, забарвлюючи хмари й море в ще не бачені Геленою відтінки сірого й рожевого.
Вона сидить на краю платформи обличчям на захід, звісивши над водою ноги.
А за двісті футів нижче набухають хвилі, б’ються об масивні ноги цієї морської фортеці.
Гелені не віриться, що вона тут.
Їй не віриться, що це — її життя.
День 225
МЕГ-мікроскоп майже закінчено, апарат реактивації розроблено настільки, наскільки можливо, і всі чекають розв’язання проблеми картографії, щоб перейти до наступного етапу — каталогізації.
Гелену дратує затримка. За вечерею зі Слейдом у його розкішних апартаментах вона заявляє йому навпростець: у групи нічого не клеїться, бо завдання неможливо розв’язати «в лоб». Мозок миші — це одне, мозок людини набагато складніший, і їхніх технічних можливостей замало для моделювання людської пам’яті.
Якщо не оптимізувати алгоритм обчислень, то їм просто не вистачить потужності комп’ютерів, щоб провести необхідні розрахунки.
— Вам доводилося чути про «Ді-Вейв» [14]? — запитує Слейд, коли Гелена пригублює біле бургундське. Смачнішого вина вона ще не пила.
— На жаль, ще ні.
— Це компанія з Британської Колумбії. Рік тому вони випустили прототип квантового процесора. Його використання дуже обмежене, але він ідеальний для обробки колосального масиву даних у ситуаціях, як-от наша.
— І скільки коштує такий процесор?
— Недешево, але мені цікава їхня технологія, і я ще влітку замовив кілька вдосконалених прототипів для майбутніх проектів.
Слейд усміхається, і через те, як він її вивчає, сидячи навпроти, в Гелени виникає дискомфортне відчуття, що він знає про неї більше, ніж їй хотілося б йому відкрити. Її минуле. Її психологію. Її мотиви.
А втім, чи варто звинувачувати Слейда в намаганні зазирнути трохи глибше?
Він вкладає в її розум час і мільйони.
У вікні за Слейдом Гелена бачить одиноку цятку світла, до якої милі та милі морського безмежжя, і знов, хоч уже не так, як уперше, відчуває, які вони тут самотні.
День 270
Літо з довгими сонячними днями у розпалі. Робота завмерла — всі чекають, коли доставлять два квантових процесори.
Гелена дуже сумує за батьками, їхні щотижневі розмови перетворилися на сенс її тутешнього буття.
Відстань дивно вплинула на спілкування з батьком. Він здається ближчим, ніжу ті літа, коли вона була школяркою. Найменші подробиці їхнього побуту в Колорадо раптом стають дуже важливими. Вона тішиться тими дрібничками, і що вони нудніші, то їй приємніше.
Їхні вилазки в передгір’я на вихідні. Розповіді, скільки снігу ще в горах. Концерт, який вони слухали в Ред-Рокс [15]. Мамин похід до невролога в Денвері та його результат. Фільми, які вони дивилися. Прочитані книжки. Сусідські плітки.
Усі новини вона отримує від батька.
Часом і в мами бувають просвітлення, і тоді вони розмовляють, як колись.
Частіше ж вона просто підтримує їхню розмову, не без зусиль.
Гелену не відпускає ірраціональна нудьга за тим, що залишилося в Колорадо. За видом з батьківської тераси на рівнину, що тягнеться аж до Флетайронсу [16], з якого розпочинаються Скелясті гори. За зеленню, бо побачити листя на платформі можна лише у невеличкому садку в теплиці. А найбільше — за мамою. До болю хочеться побути з нею в цю найстрашнішу пору її життя.
Та найбільше Гелену гнітить неможливість поділитися успіхами, яких вони досягли в проектуванні крісла. На всьому — залізна печатка мовчання, накладена угодою про нерозголошення. Гелена підозрює, що Слейд прослуховує всі її розмови. Коли вона його про це запитала, він, звісно, все заперечив, однак підозра залишилася.
Через секретність платформу заборонено відвідувати стороннім особам, а членам команди до закінчення контракту заборонені поїздки на берег, за винятком тих випадків, коли цього потребують сімейні обставини чи виникає необхідність у медичному втручанні.