Рекурсія

Баррі підіймає «глок».
Гелена приставляє до плеча дробовик.
Двері розсуваються, відкриваючи їхнім очам порожній коридор, який біжить через усю будівлю, розгалужуючись по боках.
Баррі сторожко переступає поріг ліфта.
Тишу порушує лише слабке гудіння світла вгорі.
Гелена йде поруч із ним, і, коли вона відкидає волосся з обличчя, Баррі раптом охоплює дике бажання захистити її. Це бентежить і навіть лякає його. Він із нею знайомий не більше доби.
  
Вони рушають уперед.
Лабораторія — глянцевий білий простір, де повно скла і світла з вмонтованих у стелю ламп. Вони проходять повз прозорі двері приміщення з десятком МЕГ-мікроскопів, де молода лаборантка паяє щось на платі та не помічає непроханих гостей.
Коли вони доходять до першого коридорного перехрестя, неподалік ляскають двері. Баррі застигає, намагаючись розчути кроки, та чутно лише гудіння ламп.
Гелена повертає в наступний коридор, що впирається в довгу низку вікон, за якими відкривається синій вологий морок мангеттенського вечора. Крізь туман пробиваються вогні навколишніх будівель.
— Лабораторія просто перед нами, — шепоче Гелена.
Долоні в Баррі пітніють. Він витирає їх об штани, щоб міцніше взяти пістолет.
Вони спиняються перед дверима з кодовим замком.
— Він може бути вже всередині, — шепоче Гелена.
— Ви знаєте код?
Гелена заперечно хитає головою та підіймає рушницю.
— Першого разу це спрацювало.
Краєм ока Баррі помічає, як з-за рогу хтось вискакує.
Детектив кидається вперед, прикриваючи Гелену. Вона кричить:
— Чжи Ун, ні!
Постріли розривають тишу, з дула, що дивиться на Баррі, виривається вогонь, водночас Баррі блискавично розряджає «глок».
Чжи Ун зникає.
Усе це сталося впродовж п’яти секунд.
Баррі викидає порожню обійму, з клацанням вставляє нову, великим пальцем відводить замок.
Тоді обертається до Гелени.
— Ви цілі?
— Так. Ви мене затулили… О Боже, вас поранено!
Баррі хилить назад, кров тече по його животу, по нозі під холошею, тоді на черевик, а з нього на підлогу, залишаючи довгу бордову лінію.
Накочується біль, але Баррі ще надто накачаний адреналіном, щоб відчути його вповні. Він відчуває тільки наростання тиску в правому підребер’ї.
— Треба вшиватися з коридору, — хрипить Баррі, а сам думає: «У мене в печінці сидить куля».
Гелена затягує його назад, за ріг.
Баррі опускається на підлогу.
Кров не зупиняється, вона майже чорна.
Баррі підводить очі на Гелену, каже:
— Зробіть так, щоб він… зараз не прийшов.
Гелена швиденько визирає за ріг.
Баррі підіймає з підлоги «глок», що й не помітив, коли впустив його.
— Вони вже можуть бути в лабораторії, — шепоче він.
— Я зупиню їх.
— Я туди не дістануся.
Рух зліва.
Баррі намагається підняти «глок», але Гелена першою вистрілює з дробовика, і від громового пострілу чоловік, якого Баррі ще не бачив, пірнає назад у коридор.
— Давайте! — квапить Баррі. — Не баріться!
Світ темніє, у вухах дзвенить.
Баррі лежить долілиць і відчуває, як життя залишає його.
Знову постріли.
Геленин голос:
— Сєрґєю, не змушуй мене це робити. Ти ж мене добре знаєш!
Два постріли з дробовика.
І після того хтось кричить.
Баррі, лежачи на боку, бачить, як кілька людей — пожильці готелю та члени Слейдової команди — перебігають через перехрестя коридорів і кидаються до ліфтів.
Він хоче підвестися, та ледве може ворухнути рукою. Тіло неначе забетонували в підлогу.
Йому кінець.
Зараз підвестися на ліктях — мабуть, найважче, що доводилося робити Баррі в житті. Якимось неймовірним чином він примудряється повзти, штовхаючи себе туди, до вікон, ближче до входу до лабораторії.
Він знову чує постріли.
В очах у нього то все пливе, то знов прояснюється, скалки скла на підлозі ріжуть руки, всередину задуває струмені холодного дощу. Стіни подірявлені кульовими отворами, а сизий дим від пострілів насичує повітря запахом заліза й сірки.
Баррі повзе по розсипу своїх гільз сорокового калібру, хоче покликати Гелену, але її ім’я злітає з його губ нерозбірливим хрипом.
Він доповзає решту шляху до дверей лабораторії. Цілу хвилину намагається сфокусувати погляд. Гелена стоїть перед терміналом, пальці її літають по кількох клавіатурах і сенсорних панелях. Баррі немов збирає голос у кулак, щоб викрикнути її ім’я.
Гелена мигцем озирається на нього.
— Знаю, вам боляче. Вже недовго, я швидко.
— Що ви робите? — питає Баррі. Кожен наступний подих болючіший за попередній, кисню до мозку надходить чимраз менше.
— Я повертаюся у спогад про поріз, який зробила собі в номері.
— Чжи Ун і Сєрґєй уже мертві. — Баррі харкає кров’ю. — Просто… знищте все зараз.
— Ще є Слейд, — каже Гелена. — Якщо він втече, то зможе збудувати нове крісло. Треба, щоб ви охороняли вхід у лабораторію. Я знаю, вам боляче, ви зможете це зробити? Якщо він прийде, дайте знати.
Вона відходить від термінала, залазить на криволінійне крісло спогадів.
— Постараюся, — каже Баррі.
І він притискається головою до прохолодної підлоги.
— Наступного разу в нас усе вийде, — каже Гелена. Витягуючи руку, вона обережно знімає МЕГ-мікроскоп.
Поки вона застібає ремінь шолома на підборідді, Баррі з останніх сил витріщається на коридор, розуміючи, що, коли прийде Слейд, він не зможе його зупинити. Він навіть пістолет не має сил підняти.
Нарешті у свідомість Баррі просочуються хибні спогади про його смерть в останній реальності.
 Двері ліфта тихо відчиняються при вході до пентхауса Слейда. 
 Слейд у своїй доглянутій вітальні, де повно вікон, стоїть, наставивши револьвер на кабіну ліфта. 
 Баррі думає: «Ах ти ж сука! Він знав». 
 Спалах світла без звуку. 
 І потому — ніщота. 
У передсмертному тумані Баррі з останніх сил востаннє зазирає в лабораторію та бачить, як Гелена зриває светр, стягує джинси та залазить у деприваційну капсулу.
* * *
Баррі біжить коридором. З носа юшить кров, у голові гуде. Біль від пострілу в попередній реальності зник, і натомість з’явилися спогади з нової часолінії.
 Він і Гелена вийшли з номера 825. 
 Вийшли з ліфта на сімнадцятому поверсі та рушили до лабораторії іншим шляхом, щоб захопити зненацька Чжи Уна та Слейда, коли ті вийдуть з ліфта. 
 Але замість цього наскочили на Серґея та змарнували цілу купу часу. 
 Тепер вони несуться до лабораторії. 
Баррі витирає кров з носа та кліпає, намагаючись розігнати солону їдь поту.
Обігнувши ріг, вони швидко підходять до лабораторії. Гелена відчиняє двері пострілом із дробовика. Баррі вдирається перший.
Гримлять два постріли — кулі проносяться менш ніж за фут від голови. Баррі з подивом зазначає, що стріляв тип, якого він бачив, коли повернувся у спогад одинадцятирічної давності.
Маркус Слейд стоїть футів за двадцять, біля термінала, — біла майка, сірі шорти, ніби щойно з тренажерного залу. Темне, мокре від поту хвилясте волосся, закинуте назад.
В руках у нього револьвер із полірованої сталі, в очах — стовідсоткове впізнання Баррі.
Детектив всаджує кулю йому в праве плече.
Слейд задкує до панелей, випускає револьвер з рук та осідає на підлогу.
Гелена підлітає до капсули, щосили тягне донизу аварійний важіль.
Коли Баррі добігає до капсули, люк уже відчинено. Чжи Ун бовтається в солоній воді, щодуху намагаючись висмикнути катетер з лівого передпліччя.
Баррі вкладає «глок» у кобуру, витягує Чжи Уна з теплої води та жбурляє якомога далі.
Чжи Ун б’ється об підлогу і, не зводячи очей з Баррі та Гелени, стає навкарачки.
З його голого тіла на кахлі стікає вода. Футів за вісім від нього лежить револьвер Слейда. Чжи Ун кидається до нього, але Баррі готовий до цього.
Він стріляє у Чжи Уна, і майже одночасно з ним Гелена розряджає в того дробовик.