Проти переконань

Дійсно, так цікаво і так гарно не говорив ніхто, а цілком нові відомості, що їх подав Березовський, скували слухачів і полонили їхню увагу. Ігор доводив, що Христос — ніхто інший, тільки запозичена з гіндуської мітології постать легендарного божества Рами, яка потім перейшла певні зміни у віруваннях давніх гебраїв, що вірили у своє післанництво і прихід Мессії, а нарешті виринула в образі Ісуса Назарейського. Потім він висміяв жидівського Мойсея, чудо переходу через Мертве Море і байку про манну небесну. З того всього логічно виходило, що Пасха також була лишень святкуванням міту, мітом був Христос, і нічим іншим не могло бути Його воскресіння з мертвих.
  
Такий вкоротці був зміст Ігоревого реферату.
Авдиторія винагородила його рясними й щирими оплесками, а хтось із гущі студентської маси навіть вигукнув:
— Оце, нарешті, справжня доповідь!
Ці оплески і цей вигук справили на викладача діамату враження удару батога. Як попарений, він зірвався з місця і, потрясаючи Ігоровим конспектом, накинувся на авдиторію. Закинув слухачам любов до байок і байдужість до ідеологічної суті реферату.
— Що ви бачите в цьому корисного?! — кричав, захлинаючись, і потім заатакував безпосередньо Березовського: — Товариш Березовський майже годину оповідав нам усякі нісенітниці, про які ми і без нього знали. Чи сьогодні хтось сумнівається в тому, що Христос і Пасха — вигадка?! Він тут нам наговорив усякої єрунди, а про класову суть релігійного дурману не сказав ні слова. Маєте докази, — потряс знову конспектом: — тут є цитати і з Старого Завіту, і посилки на тібетських мудреців, і про якісь чотири книги Веда, які напевне ніколи не існували, а з класиків марксизму — нічого! Для нього важніший Старий Завіт, як наука марксизму!..
Викладача підтримала партійна верхівка інституту, і на голову Березовського посипалися громи «класового обурення».
Зрештою, було б воно обійшлося легше, коли б Ігор не зробив нерозважного кроку і не спробував боронитися. Але він, запалившись, мав необережність сказати, що міт Христа і Пасхи сягає своїм корінням в епоху, набагато віддалену від «класиків марксизму», і що, зрештою, люди, які не мали нічого спільного з марксизмом, також поборювали релігію. Зокрема послався на французьких деїстів та енциклопедистів. Але тоді йому завдали такого чосу, що він ледве видряпався. Довелося каятися, традиційно «визнати свою помилку» і обіцяти «поправитися», взявшись до пильних студій творів Маркса-Енґельса-Леніна-Сталіна.
Загонистий і амбітний, Березовський корчився від пониження, але бачив, що більше боронитися не можна. За кожний дальший спротив йому грозило виключення з інституту, а навіть і дещо гірше... 
Скінчилося тим, що першу нагороду дістав таки викладач діамату, дві других — два інших претенденти, а Березовському дістався офіційний осуд загальних зборів з постановою — перенести справу на дальший розгляд і вирішення профкому.
Він вийшов із зборів цілковито розтрощений, злий на всіх і на себе зокрема, соромився товаришів і, щоб ні з ким не зустрічатися, майже бігом побіг наперед. Але по дорозі наздогнав довгоногого Веретелюка і, хоч-не-хоч, мусів до нього обізватися:
— Як вам подобається сьогоднішній спектакль, товаришу Веретелюк?..
— Як рідко який! — непривично холодно і недоброзичливо обізвався Веретелюк. — А ти ж що — хотів повне видання творів Леніна одержати?..
— Власне! Знав, що ти спокою не маєш, мріючи про них, і хотів тобі подарунок зробити... Але, — зійшов з іронії на поважний тон, — що за ідіоти!..
— Не менші від тебе, Березовський. Я одного лишень не можу зрозуміти: як це ти, людина недурна й чесна, міг взятися за таку брудну справу?
— Ну, я її зовсім не уважаю за брудну...
— Вона не тільки брудна — вона ще й злочинна! — різко кинув Євген. — Брудна тому, що виходить з ініціативи брудних рук, а злочинна тому, що, руйнуючи «міти», такі мудрагелі, як ти, нічого ані сильнішого, ані світлішого на їхнє місце дати не можете і лишаєте пустелю. Руйнуєте в ім’я самої руїни!
Березовський так здивувався, що аж свиснув:
— Ну, Євгене, знаєш...
— Замовчи, ради Бога, замовчи! — сикнув злобою Веретелюк. — Вистачить з тебе і того, що вже було! Дістав по ділам — може відпаде раз на все охота в партійні вислужники лізти...
Неприємний холод, який завжди супроводжував у Ігоря почуття образи, сковуючи обличчя в тверду маску, тепер забренів крицевими нотами у словах його відповіді:
— Тобі, Євгене, треба би було дати зараз поличника... Що за свинство ти мені інкримінуєш?! Не можеш зрозуміти такої простої речі, що в сьогоднішньому моєму рефераті не було ані слова, яке б ішло врозріз із моїми поглядами і моїм сумлінням?! Чхать я хотів на партію!
— Ох, скажіть, що за гордість, що за сила, що за велич ображеної амбіції!.. — бризкав їддю [18] Веретелюк. — І те, що було після реферату, також ішло впарі з твоїми поглядами і твоїм сумлінням? Ти прекрасно «чхав», прекрасно!..
— Ти свиня, Євгене! — спромігся лише сказати Ігор» — Добраніч...
Обернувся, щоб відійти, але Веретелюк ухопив його за петельки і притягнув до себе.
— Стій! — наказав владно. — Скажи, хто більша свиня: чи той, хто влазить в багнюку по самі вуха, чи той, хто це посуджує? Хто сьогодні свинства наробив? Хто мене змусив зайвий раз підносити руку на наказ мерзоти? Я — проти тебе, Ігорю, і з охотою всипав би тобі кільканадцять київ за твій сьогоднішній реферат, але не в спілці з тими партійними сопливцями! А ти сьогодні пхнув і мене і сотні таких, як я, в їхню компанію, бо тобі, бач, схотілося блиснути. І ще смієш називати когось свинею?!
Ігор уже погамувався.
— Вибач, — перепросив винувато. — Але я ніколи не думав, що так станеться.
— На другий раз будеш думати. І, — затям, — що ти сьогодні дістав по заслугах! Можна вибачити багато пройдисвітові й дурному, але чесній і розумній людині, якою я тебе вважаю, — ні! Тепер, добраніч!..
Пустив Ігоря і легенько відштовхнув його від себе, а сам скрутив у бічну вулицю.
Дивний чоловік! Може й не позбавлені певних підстав поголоски, ніби Веретелюка колись бачено, як він плакав і молився в Києво-Печерській Лаврі, куди студенти поїхали на екскурсію.
Березовський поплентався далі. До всього пережитого долучився ще й тягар Євгенових обвинувачень. Для Ігоря він був найближчим приятелем, і тому його докори особливо глибоко скородили душу. А взагалі Березовський мусів признатися, що нічого, здається, дурнішого від свого сьогоднішнього реферату в житті не зробив. І яке лихо штовхнуло його на цей виступ?
«Підшепти нечистого», — сказала б Маруся.
Пригадавши собі Марусю, Березовський, вагаючись, зупинився: чи не піти б до Кобзаренків, у яких через свій реферат не був уже кілька днів? Правда, вже по дев’ятій, але до гуртожитку йому зараз не хотілося йти, а на дворі мрячив дощ, і треба було кудись подітися.
Подумавши трохи, таки пішов до Кобзаренків. Чим далі йшов, тим скоріше хотів прийти на місце, зустрітися з Григоріюм Степановичем, «роздушити» з ним кілька келишків і виговоритися. Звичайно, Григорій Степанович також буде проти нього, але з ним можна буде посперечатися, — і може тоді полегшає.
Вже недалеко від хати Кобзаренків несподівано піймав носом запах свіжоспечених пасок, який особливо виразно розносився у вогкому повітрі й миттю викликав у Ігоря цілий рій ясних спогадів із пережитих у дитинстві Великоднів: урочистий настрій, церква, оперезана золотим вінцем запалених свічок, встромлених у коші зі свяченим, величаве «Христос Воскрес» і христосування з обміном крашанками.
  
Ах, цей запах!..
Ігор і тепер був переконаний, що паски пахнуть зовсім своєрідно, і що їхній запах він пізнав би з зав’язаними очима серед сотень різнорідного печива.
— Так, так, — подумав чомусь з жалем, жадібно вдихаючи повітря, — на передмістях «міт Пасхи і Воскресіння», разом з забобонами баби Теклі, тримаються ще дуже міцно, й не так то легко буде їх викурити. А вже нічого не поможуть тут «джерела з класиків марксизму-ленінізму», як думають ті ідіоти. Освіти треба, усвідомлювання, а не комуністичних догм, до яких нарід має органічну відразу»...