Яйцепос (трикнижжя)

– Так, без часнику. Після повні стану парубком і у вигляді Сіро-буро-малинового Лицаря поїду шукати яйце дракона, як і ви, – кивнула рудою голівкою Женя.
– Виходить, у ті періоди, коли Олександр Зозулька є чоло­віком, Євгенія Манюня є жінкою, а в ті періоди, коли Оле­ксандра Зозулька є жінкою, Євгеній Манюня є чоловіком, – констатував Андрій Цинік.
– Стоп, але ж на турнірі – так? – в День Шляхетного Мордобою ви ж обоє були чоловіками! – згадав Ярослав.
  
– Це тому, що я перед турніром спеціально наїлася часни­ку, – пояснила руда секс-перевертуня. – Аж дві великі голівки зжу­вала, так що вистачило майже на дванадцять годин. Звичайно, запах був... але тут уже... 
(О, здається, Автор мимохідь винайшов нове слово «перевертуня», що означає перевертня жіночої статі. Якщо гарні люди різної статі звуться красень і красуня, то різностатеві люди, здатні до перевертань, відповідно мають зватися перевертень і перевертуня. Логічно?)
☼ ☼ ☼
Розмови про те, про се в Люзримямськім замку тривали, а сонце тим часом, перетворившись із білявчика на рудика, то­мно засовувалося в західне хутро осіннього лісу, майже такого ж рудого, як Євгенія. 
Прийшли сутінки й час вечері. 
Готуван­ням трапези забажали зайнятися обоє статеві перевертні – Шу­рик і Женя, – для чого й перемістилися в кухню; а лицар Ярослав із бароном Андрієм Циніком оглядали доспіхи й зброю Сіро-бу­ро-малинового Лицаря в невеликій комірці, яка слугувала арсеналом. 
Потім Ярослав теж навідався в кухню, щоб запитати в Лицаря Поштової Скриньки, чи не пам'ятає той, куди Ярослав запхнув свій запасний гумовий наконечник для списа. (Під час останнього привалу на лоні природи Ярослав малював олівцем пейзаж з натури, а вищезгаданий запасний наконечник використовував замість гумки для стирання з паперу невірних штрихів, потім, перебуваючи в замисленості, кудись цю штуку впакував, а тепер не може знайти). І побачив, що руся­вий бородань і руда красуня без відриву від куховарства щоду­ху цілуються, із чого випливало, що Шурик і Женя закохалися одне в одного. Автора підмиває назвати це любов'ю з першого погляду, але формально це не так, адже ці двоє вже бачили раніше один одного на лицарських турнірах, і не тільки бачили, але навіть билися один з одним...
Уночі, коли лицар Ярослав із бароном Андрієм Циніком, посапуючи й похропуючи на ліжках, віддавалися пасивному відпочинку у вигляді сну, Шурик із Женею на лавочці зовні замку милувалися зірками в нічному небі (що той купол був схожим на чорний оксамит, над яким розчесала волосся людина, чия голова ви­робляє багато лупи), супроводжуючи це астрономічне занят­тя любовним бурмотанням, обійманнями й по­цілунками...
Коли наступним ранком після сніданку лицарі Напівкругло­го Столу збиралися в подальшу дорогу, Лицар Поштової Скриньки раптом заявив:
– Знаєте, друзі, ви, напевно, продовжуйте без мене... Я, мабуть, отут затримаюсь.
– Ясно: улопався, – констатував Андрій Цинік.
– Ну й слава Богу. Ви з Женею дійсно дуже – так? – під­ходите одне одному, – сказав Ярослав.
– Так, я, нарешті, зустрів рідну душу, близьку людину, з якою в мене так багато спільного! Я був упевнений, що прире­чений на самотність, і раптом доля подарувала мені таке ща­стя! – вигукнув Шурик, сяючи. – Нам так добре вдвох! Ми так ро­зуміємо один одного! Ми такі схожі внутрішнім світом...
– Ніхто так добре не знає внутрішній світ людини, як її гли­сти, – машинально пожартував Андрій Цинік, – бо той вну­трішній світ, тобто людські нутрощі, то їхня житлоплоща.
За подібні вульгарні дотепи він і отримав прізвисько Цинік.
– Бажаємо вам щастя – так? – й любові на довгі роки! – сказав Ярослав.
– Якщо вам приспічить одружитися, не забудьте й нас за­просити на весілля, – напросився Андрій.
– Обов'язково! – пообіцяв русобородий статевий пере­вертень...
Коли Ярослав Матвійович Кочерижкін і Андрій Федорович Килиницький (такі повні імена лицаря Ярослава й барона Андрія Циніка), виїхавши із брами Люзримямського замку на Тутмосі й Велосипеді, переміщалися схилом пагорба й віддаля­лися вбік Великих Таратут, молоді, сяючі від щастя Оле­ксандр Євстигнійович Зозулька і Євгенія Хомівна Манюня, ніж­но обійнявшись, довго дивилися їм услід... 
(– А загублений Ярославом запасний гумовий наконечник знайшовся, чи... – раптом проявляє допитливу цікавість педантична Ліва півкуля авторського мозку.
– Знайшовся, – відповідає Автор. – Виявилося, що з неуважності Ярослав сунув його замість свого рюкзака в Андрійчин.) 
☼ ☼ ☼
За півроку, у березні 1996-го ці закохані дійсно одружа­ться. На шлюбну церемонію як свідки будуть запрошені Ярослав з Андрієм Циніком. Будуть на тім весіллі також батьки Олександри Зозульки – Євстигній Зозулька і Юлія Зозулька-Чупик, ще й дя­дько – лицар Автандил Чупик; також батьки Єв­генія Манюні – маг Хома Лукич Манюня та Марія Колотун-Манюня-Ткачук (тато – зі своєю новою дружиною – феєю Маланкою Чаклу­ненко-Манюнею, а мама – зі своїм новим чо­ловіком – лицарем Проспером Тка­чуком); і дядько Христофор Колотун, та й бага­то інших. Лицар Євстигній Зозулька й маг Хома Лукич Маню­ня після довгих років розлуки відновлять дружбу...
Це весілля відбудеться в день перед повнею, тому перша шлюбна ніч молодят стане часом статевого перетворення. Через те на початку шлюбної ночі Євгеній Манюня ви­конуватиме подружні обов'язки як чоловік, а Олександра Зозулька – як дружина, а ближче до світанку вже Олександр Зозулька задовольнятиме дружину по-чоловічому, а Євгенія Манюня його – по-жіночому. 
Так вони й житимуть перший час, щомісяця міняючи стать і доводячись один одному то чоловіком, то дружиною. Лицар Поштової Скриньки, перемагаючи зустрічних доспіхоносців, примушуватиме їх визнати найгарнішою у світі свою дружину Євгенію, а Сіро-буро-малиновий Лицар відповідно – свою дружину Олександру... 
Восени того ж 1996-го перевтілення раптом припиняться: незважаючи на чергову повню, Євгеній Манюня залишиться чоловіком, яким був до того, а Олександра Зозулька – жі­нкою... 
Незабаром з'ясується, що Оле­ксандра при надії... 
Протягом вагіт­ності вона зали­шатиметься жі­нкою, а Євгеній – чолові­ком. 
У липні 1997-го Оле­ксандра народить близнюків – хлоп­чика й дівчинку. Сина назвуть Андрієм, а дочку – Яросла­вою, звичайно, на честь двох лицарів, що стали свідками зародження любові їхніх батьків. 
Хресним батьком маленького Андрійка Манюні-Зозульки стане саме барон Андрій Цинік, а хрещеним Ярослави – ли­цар Ярослав. 
Єв­геній з Олександрою після народження дітей зали­шаться чоло­віком і жінкою без уся­ких подальших пере­втілень, як і пророкував Хома Лукич Манюня. Мабуть, батькі­вство й мате­ринство якимсь чином анулюють чари, що зробили їх статеви­ми перевертнями, і закрі­плять за ними ту статеву іпостась, яку вони мали при народженні.
 Якось, в 2002 році, п'ятирічні Андрійко і Ярося, граю­чись гарним кубком, котрий вони експлуатуватимуть як житло­площу гумового пупсика, прочитають на кубку (у п'ятиріч­ному віці діти Сіро-буро-малинового Лицаря і його дружи­ни – ди­зайнерки Олександри Манюні-Зозульки – навчаться чи­тати) ви­гравіруваний текст:
«Чемпіонові лицарського турніру  
в День Шляхетного Мордобою 1995 року, 
за доблесть, мужність і майстерність, 
від короля Жорика Дев'ятого
й королеви Зіньки Одинадцятої».
Манюні-Зозульки-молодші запитають у батьків, як до них потрапила ця ексклюзивна цяцька. І з подивом довідаються, що їхня ніжна, мила, ласкава ненька колись була наймогутнішим лицарем королівства, і на тім турнірі перемогла інших ли­царів, за що й одержала цей кубок із рук королеви. Причому у вирі­шальному фінальному бої тоді ненька здолала не аби кого, а самого татуся!..