Рекурсія

Богослови розводяться про давнину, коли часто траплялися різні дива. Звучать припущення, що ці часи повернулися, що це, можливо, передвістя Другого пришестя.
Люди йдуть до церкви, а всі пояснення найкращих інтелектуалів зводяться до того, що світ спіткав черговий напад хибної пам’яті. І хоч вони розмірковують про паралельні реальності та фрагментацію часопростору, вигляд у них ще тривожніший і розгубленіший, ніж у божих слуг.
  
Гелена постійно згадує слова, які сказав Шоу в лабораторії: «Схоже, ви бачите в кріслі тільки лихо, якого воно може завдати». І це щира правда. Весь час вона враховувала тільки потенційну загрозу, і саме страхом перед загрозою продиктовані всі її кроки ще відтоді, коли вона перебувала на платформі Слейда.
Коли на Мангеттен опускається ніч, вона стає біля вітражного вікна й дивиться на міст на 59-й вулиці, на підсвічені ферми, які ефектно віддзеркалюються у збриженій поверхні річки.
І намагається вжитися в роль людини, здатної змінювати світ.
День 11
Вранці Гелену вдруге доправляють до будівлі DARPA в Квінсі. Шоу знову чекає на неї біля поста охорони.
— Ви вчора дивилися вечірні новини? — питає він, коли вони прямують до лабораторії.
— Трохи.
— І як, приємно вам було?
За столом для конференцій у лабораторії сидять Тімоні, Радж і ще двоє чоловіків, яких Гелена бачить вперше. Шоу знайомить її з новачками: молодим морським котиком Стівом, якого відрекомендовує як партнера Тімоні, та бездоганного вигляду жевжиком у чорному костюмі вочевидь пошитому на замовлення. Звати жевжика Альберт Кінні.
— Альберт перейшов сюди з RAND, — пояснює Шоу.
— Це ви створили крісло? — запитує Альберт, потискаючи Гелені руку.
— На жаль, — відповідає вона.
— Це дивовижно!
Гелена сідає на один з вільних стільців, а Шоу переходить до чільного місця та обводить поглядом усіх присутніх.
— Вітаю вас, — каже він. — Упродовж останнього тижня я розмовляв з вами (з кожним окремо) про крісло пам’яті, яке моїй команді вдалося відновити. А вчора ми цілком успішно скористалися цим кріслом, щоб запобігти масовому вбивству в одній зі шкіл у штаті Меріленд. Однак існує думка (і я гадаю, ми не можемо нею нехтувати), згідно з якою ми не можемо дозволити собі користуватися пристроєм такої сили. Даруйте, докторко Сміт, що говорю це за вас, але я знаю, що навіть ви, творець крісла, теж так вважаєте.
— Саме так.
— Я маю протилежну думку, й успіх вчорашньої акції ще більше утверджує мене в ній. Я вважаю, що поява нових технологій зобов’язує нас ставити ці технології на службу процвітанню та вдосконаленню людського роду. Я особисто переконаний, що крісло має неабиякий потенціал, і треба використати його на благо всього світу. Окрім докторки Сміт, за цим столом також присутні Тімоні Родрігес та Стів Краудер — без жодних перебільшень найвправніші та найвідважніші бійці в історії Збройних сил США. А ще Радж Ананд — людина, що знайшла це крісло, й Альберт Кінні — системний аналітик з корпорації RAND із блискучим, наче діамант, розумом. І я. Як заступник директора DARPA, я маю всі повноваження й можливості для започаткування нової, абсолютно таємної програми, до виконання якої ми сьогодні беремося.
— Ви збираєтеся й надалі використовувати крісло? — питає Гелена.
— Звісно.
— З якою метою?
— Місію нашої групи ми ще повинні спільними зусиллями сформулювати.
— Інакше кажучи, ми маємо створити таку собі подобу мозкового центру? — приєднується до розмови Альберт.
— Саме так! І умови використання ми також сформулюємо всі разом.
Гелена підводиться, відсуває стілець.
— Я не братиму участі в цьому.
Шоу здивовано дивиться на неї з-за столу, його щелепа напружується.
— Група потребуватиме вашого голосу. Вашого скептицизму.
— Це не скептицизм. Так, учора ми врятували людей, але тим самим породили хибні спогади й сум’яття в душах мільйонів. Щоразу, пускаючи в хід крісло, ви будете впливати на людей, на їхнє сприйняття реальності. Ми зеленої гадки не маємо, якими будуть наслідки в довгостроковій перспективі.
— Можна дещо у вас запитати? — звертається до неї Шоу. — Як, по-вашому, скільки зараз нормальних, порядних людей побивається через те, що дев’ятнадцять учнів не загинули, а залишилися живими? Тут не йдеться про заміну гарних спогадів на кепські чи про зміну реальності навмання. Ми маємо на меті єдине: покласти край людським нещастям.
Гелена нахиляється вперед.
— Це нічим не відрізнятиметься від того, як використовував крісло Маркус Слейд. Він бажав змінити наше сприйняття реальності, але на практиці вийшло ось що: він відправляв людей у минуле, щоб вони внесли зміни у своє життя, і одні від цього вигравали, а для інших це закінчувалося катастрофою.
— Занепокоєння Гелени абсолютно зрозуміле, — озивається Альберт. — Уже написано чимало праць про вплив СХП на мозок, проблему перевантаження пам’яті хибними спогадами в людей із психічними розладами. Я радив би нашій групі проаналізувати кожну серйозну статтю на цю тему, щоб ми з’ясували, куди варто рухатися. Теоретично, обмеживши давність спогадів, у які повертатимемо наших агентів, ми послабимо і когнітивний дисонанс між реальними та хибними часолініями.
— Теоретично? — перепитує Гелена. — А чи не слід вам відштовхуватись від чогось суттєвішого, ніж теоретичні розрахунки, коли йдеться про зміну природи реальності?
— Альберте, ви пропонуєте зняти з порядку денного переміщення в далеке минуле? — запитує Шоу. — Бо тут у мене, — він торкається рукою записника в чорній шкіряній палітурці, — цілий перелік трагедій і катастроф двадцятого і двадцять першого століть. Припустимо — тільки припустимо, — що ми знаходимо дев’яностоп’ятирічного дідугана, який в минулому пройшов снайперську підготовку. При здоровому глузді та з доброю пам’яттю. Як ви гадаєте, Гелено, в який вік можна повернути людину, не піддаючи її якомусь ризику?
— Послухайте, мені в голові не вкладається, що ми обговорюємо такі питання.
— Припустимо теоретично, не більше. За цим столом усі думки дозволені.
— До двадцять одного року мозок жінки цілком сформований, — каже Гелена. — Мозок чоловіка формується на кілька років довше. Шість, думаю, плюс-мінус, хоча потрібно розбиратися, щоб зняти всі питання. Існує певна ймовірність, що повернення людини в часи, коли вона була ще надто молода, може спричинити збої когнітивних функцій. Якщо пересадити свідомість дорослого у ще не сформований мозок, наслідки можуть бути катастрофічними.
— Джоне, я правильно розумію те, що ви пропонуєте? — запитує Альберт. — Ми відправляємо агентів на сорок, п’ятдесят, на шістдесят років назад, щоб убити тирана, поки він не знищив мільйони?
— Або щоб не дозволити вбивств, які ставали каталізаторами масштабних трагедій, як-от убивство Франца Фердинанда боснійським сербом Гаврилом Принципом, що запустило цілу низку подій, з яких почалася Перша світова війна. Я просто відзначаю саму можливість такої дискусії. Ми сидимо в одній кімнаті з пристроєм неймовірної сили.
Над групою нависає протверезлива тиша.
Гелена осідає на стілець. Серце несамовито калатає, у роті сухо.
— Єдина причина, чому я досі залишаюся за цим столом, — каже вона, — це те, що хтось мусить урезонювати інших.
— Цілком з вами згодний, — озивається Шоу.
— Одна річ — змінити події кількох останніх днів. Зрозумійте мене правильно, це також небезпечно, і я не радила б вам робити це знову. І зовсім інша річ — урятувати мільйони життів, відмотавши в часі пів століття. От уявімо собі, що ми знайшли, як зупинити Другу світову війну, і що? Що станеться, коли в результаті наших дій буде врятовано тридцять мільйонів людей, які в іншому разі загинули б? Мабуть, ви скажете, що це чудово. Але проаналізуймо! Як ви збираєтеся визначати потенціал добра і зла, закладений у загиблих людях? А раптом саме дії монстра на кшталт Гітлера, Сталіна чи Пол Пота запобігли появі чудовиська, страшнішого за них? Зміни такого масштабу трансформують наше теперішнє так, що ми цього навіть не уявляємо, і то ще м’яко сказано. Мільйони шлюбів не відбудуться, мільйони людей — не народяться. Без Гітлера Америка втратила б ціле покоління іммігрантів. Чи візьмімо доступніший приклад: шкільний коханчик вашої прабабки не загинув на війні, вона побралася з ним, а не з вашим прадідом. Замість ваших бабусі й діда народились інші люди, ваші батьки не народилися, а отже, та це ж, дідько, очевидно, і ви теж. — Гелена переводить погляд на Альберта, що сидить навпроти. — Ви хто, системний аналітик? Ви можете запропонувати математичну модель, яка бодай приблизно опише зміни в глобальній демографії?